Історія Парагваю: від єзуїтів і воєн до сучасної країни

Чому в Парагваї дві офіційні мови, а гуарані чути в банку й на ринку? Чому з купівлею землі тут радять бути особливо обережними, а 1 березня вся країна вшановує героїв поразки? Відповіді дає історія Парагваю — коротка в датах, але незвично важка: за неповних двісті років незалежності тут були десятиліття ізоляції, дві великі війни й диктатура, що протрималася 35 років.

Нижче — головні етапи без шкільної нудьги, суперечки істориків там, де цифри не сходяться, і окремий розділ про українців, які живуть у цій історії вже понад сто років.

Історія Парагваю коротко: основні дати

Якщо потрібна стисла відповідь: Парагвай виник на землях гуарані як іспанська колонія з центром в Асунсьйоні, у 1811 році став незалежним, у 1864–1870 роках пережив найруйнівнішу війну в своїй історії, у 1932–1935 роках виграв Чакську війну, у 1954–1989 роках жив за диктатури Альфредо Стресснера, а з Конституції 1992 року будує демократію.

Гуарані та заснування Асунсьйона: колоніальний Парагвай

Задовго до європейців ці землі населяли народи гуарані, і саме вони визначили характер майбутньої країни. Іспанці прийшли сюди в пошуках шляху до срібла, але зупинилися на річці Парагвай: 15 серпня 1537 року, у свято Успіння, Хуан де Саласар заснував форт, що виріс в Асунсьйон. Досі це місто носить повну назву на честь того свята, а 15 серпня лишається в столиці святковим днем.

Золота й срібла тут не знайшли, тож колонія залишилася бідною провінцією на краю імперії. Поселенців було мало, а шлюби іспанців із жінками гуарані стали звичайним явищем. Від цього змішання й походить те, що відрізняє Парагвай від сусідів досі: більшість населення говорить мовою корінного народу, хоча сама вважає себе метисами, а не індіанцями. Детальніше про мову — в гайді про гуарані в Парагваї.

Єзуїтські місії: найвідоміший експеримент в історії Парагваю

З 1609 року, коли постала місія Сан-Ігнасіо-Гуасу, орден єзуїтів створював серед гуарані поселення-редукції. Жителі працювали на спільній землі, вчилися ремеслам і музиці, а від работоргівців, що приходили з півночі, їх захищали власні озброєні загони. Місії вели письмо гуарані, завдяки чому мова закріпилася на папері.

Експеримент закінчився наказом згори: 1767 року іспанський король Карл III вигнав єзуїтів з Америки. У 30 місіях тоді жили близько 89 тисяч гуарані. Без організаторів поселення швидко занепали, люди розійшлися, а церкви поступово стали руїнами.

Фото: «Paraguay - Church ruins, interior, Jesuit Mission of Jesús de Tavarangüé» — P. Hughes, Wikimedia Commons, CC BY 4.0, змінено (масштабовано, WebP)

Дві з таких місій, Ла-Сантісіма-Трінідад-де-Парана і Хесус-де-Таваранге, з 1993 року входять до Світової спадщини ЮНЕСКО. Вони лежать у департаменті Ітапуа, недалеко від Енкарнасьйона, і це, мабуть, найлегший спосіб побачити колоніальне минуле країни на власні очі.

Незалежність 1811 року і доктор Франсія: Парагвай за зачиненими дверима

У ніч на 15 травня 1811 року в Асунсьйоні змістили іспанського губернатора. Незалежність завоювали майже без крові, а формально її проголосили лише 25 листопада 1842 року. Головною фігурою цих років став адвокат Хосе Гаспар Родрігес де Франсія, який 1814 року очолив державу як диктатор, а згодом отримав цей титул довічно.

До смерті 1840 року Франсія майже повністю закрив країну від зовнішнього світу. Торгівля йшла під контролем держави, іноземцям було важко як в'їхати, так і виїхати, а церкву й місцеву еліту він різко обмежив. Для одних істориків це похмура тиранія, для інших спосіб зберегти молоду державу між Буенос-Айресом і Бразилією. Обидві оцінки мають підстави.

Його наступник Карлос Антоніо Лопес (1844–1862) обрав протилежний курс і відкрив країну для іноземних фахівців. За нього запрацювали залізоливарня Ла-Росада в Ібікуї та верф, а 21 жовтня 1861 року вирушив перший потяг від порту Асунсьйона в бік Трінідада. Для тодішньої Південної Америки це була одна з найраніших залізниць.

Війна потрійного альянсу 1864–1870: головна травма в історії Парагваю

Син Лопеса, Франсиско Солано Лопес, успадкував владу 1862 року разом із сильною армією. Коли Бразилія втрутилася у внутрішні справи Уругваю, Парагвай виступив проти неї: війна почалася 13 листопада 1864 року. 1 травня 1865 року Бразилія, Аргентина й Уругвай підписали в Буенос-Айресі договір про Потрійний альянс.

Війна тривала понад п'ять років і закінчилася загибеллю Солано Лопеса в битві при Серро-Кора 1 березня 1870 року. Цей день Парагвай і нині відзначає як День героїв. Руїни церкви в Умаїті, зображені на заголовному фото, лишилися від фортеці, яка кілька років стримувала союзників на річці Парагвай.

Скільки людей втратив Парагвай: суперечка істориків

Точної цифри не існує, бо довоєнна чисельність населення сама є предметом спору. Томас Вігем і Барбара Поттхаст оцінили її в 420–450 тисяч, а тих, хто вижив, за переписом 1870–1871 років у 150–160 тисяч, серед них лише близько 28 тисяч дорослих чоловіків. Це дає втрати на рівні 60–70 % населення.

Віра Блінн Ребер (Vera Blinn Reber) натомість стверджувала, що втрати сильно перебільшені, і її нижня оцінка значно скромніша. Обережне формулювання таке: втрати були дуже великими, але їхній точний розмір дослідники оспорюють. Коли хтось називає одну «остаточну» цифру, варто подивитися на джерело.

Наслідки вимірюються не лише людьми. Парагвай втратив на користь Аргентини й Бразилії понад 150 тисяч км² спірних земель, іноземні війська стояли в країні до 1876 року, а військовий борг Бразилії пробачили лише 1943 року.

Земля після війни: чому історія Парагваю досі важлива покупцю

Розорена держава шукала гроші, а головним її активом була земля. За законами 1883 і 1885 років почався масовий розпродаж державних угідь. За оцінкою, яку наводить колонка в Última Hora, з приблизно 25 мільйонів гектарів, що відійшли від держави, 22 мільйони змінили власника між 1885 і 1889 роками. Купували їх насамперед іноземні компанії, а селяни, які там жили, часто не мали паперів.

На цьому ж ґрунті 1887 року виникли дві партії, що й досі домінують у політиці: «Колорадо» (Національний республіканський союз) і Ліберальна. Плутанина з титулами, що почалася тоді, а згодом поглибилася за диктатури, має цілком сучасні наслідки. Перед купівлею ділянки перевірка титулу в реєстрі та в нотаріуса — не формальність. Про порядок покупки йдеться в гайді про нерухомість у Парагваї.

Безлюддя змусило державу запрошувати поселенців, тож імміграція стала частиною післявоєнної політики. Приїжджали німці, італійці й австралійці, а у XX столітті — меноніти, японці та слов'яни. Про найбільш пов'язану з Україною групу ми розповіли окремо: меноніти з України в Парагваї.

Чакська війна 1932–1935: остання велика війна Парагваю

Напівпустельний Чако на заході країни не мав чітких кордонів, а Болівія, що втратила вихід до моря, шукала шлях до річки. Вважалося також, що там є нафта, хоча історики розходяться в тому, наскільки це справді штовхнуло сторони до війни. Бойові дії почалися 9 вересня 1932 року облогою форту Бокерон, який упав 29 вересня, і ця дата стала в Парагваї державним святом.

Парагвайська армія краще знала місцевість і спиралася на штабну роботу близько 80 колишніх офіцерів-білоемігрантів, серед яких були генерали Микола Ерн та Іван Бєляєв. Спека й нестача води вбивали не менше, ніж кулі. Припинення вогню підписали 12 червня 1935 року за 15 км від болівійських нафтових родовищ.

Фото: «Monumento referido a la Guerra del Chaco (Fortín Boquerón)» — Ulises Icardi, Wikimedia Commons, CC BY-SA 4.0, змінено (масштабовано, WebP)

Парагвай утратив близько 36 тисяч людей, Болівія — від 56 до 65 тисяч (інші оцінки вищі). Мирний договір, укладений у Буенос-Айресі в липні 1938 року, залишив Парагваю приблизно три чверті спірного Чако. Комерційної нафти там десятиліттями так і не знайшли.

Диктатура Стресснера 1954–1989: 35 років одного режиму

Перемога в Чако не принесла спокою: військові перевороти змінювали уряди, а 1947 року країна пережила громадянську війну. Серед переможців був генерал Альфредо Стресснер, який у травні 1954 року захопив владу, а 15 серпня став президентом. Він правив до 3 лютого 1989 року, спираючись на армію й партію «Колорадо», формально проводячи вибори за відсутності реальної конкуренції.

Економічно ці роки згадують будівництвом. Саме тоді постала гідроелектростанція Ітайпу, а 1967 року скасували заборону продавати іноземцям землю в 150-кілометровій прикордонній смузі, що відкрило шлях сотням тисяч бразильських фермерів на схід країни. Сьогоднішня роль бразильців в економіці Парагваю багато в чому походить звідти.

Ціна була високою. За підсумками Комісії правди та справедливості 2008 року, наводить преса, щонайменше 425 людей страчено або зниклих безвісти, близько 20 тисяч затримань, понад 20 тисяч вигнанців. Комісія також задокументувала незаконну роздачу понад 7 мільйонів гектарів земель, яка й сьогодні лишається предметом суперечок. Оцінки загиблих в енциклопедичних джерелах бувають значно вищими, і дослідження тривають.

У лютому 1989 року генерал Андрес Родрігес усунув Стресснера шляхом перевороту. Той виїхав до Бразилії й помер у Бразиліа 2006 року. Документи режиму збереглися: 1992 року в Ламбаре, передмісті Асунсьйона, знайшли так званий «Архів терору».

Цікавитеся не лише минулим, а й тим, як Парагвай працює сьогодні? На безкоштовній першій розмові Максим Діхтярук пояснить, як проходить шлях до тимчасової резиденції та cédula, а в Парагваї ми супроводимо Вас на прийомах. Історичних екскурсій ми не організовуємо. Записатися на першу розмову

Демократія в Парагваї після 1989 року

Перші кроки були швидкими. 26 березня 1991 року в столиці країни підписали Асунсьйонський договір, що створив Меркосур. У червні 1992 року ухвалили Конституцію, яка діє досі: стаття 140 зробила гуарані й іспанську офіційними мовами, стаття 146 закріпила громадянство за народженням на території країни, стаття 148 — натуралізацію після щонайменше трьох років проживання.

Спокійно не було. У березні 1999 року вбили віцепрезидента Луїса Марію Арганью, а під час протестів в Асунсьйоні загинули молоді демонстранти; президент Рауль Кубас подав у відставку 28 березня. Ці дні увійшли в історію як Marzo Paraguayo.

Перелом стався 2008 року: колишній єпископ Фернандо Луго переміг на виборах, і партія «Колорадо» вперше за 61 рік втратила президентство. Правив він недовго. 22 червня 2012 року Сенат голосами 39 проти 4 усунув його в прискореній процедурі імпічменту, а Меркосур призупинив участь Парагваю до нових виборів. Відтоді президентами були Орасіо Картес, Маріо Абдо Бенітес і, з серпня 2023 року, Сантьяго Пенья, усі від «Колорадо».

Економічний підсумок останніх років виглядає спокійніше за політичний: Moody's 2024 року та S&P у грудні 2025 року надали країні інвестиційний рейтинг. Що саме стоїть за цією стабільністю і де її межі, розібрано в матеріалі про стабільність Парагваю.

Українці в історії Парагваю: від Уру-Сапукая до Шевченка в Енкарнасьйоні

Українська сторінка починається раніше, ніж зазвичай думають. За даними Encyclopedia of Ukraine, перша група прибула 1922 року з сусідньої Аргентини й оселилася в Уру-Сапукаї (нині колонія Карлос-А.-Лопес, Ітапуа). З 1927 року лісова компанія П. Кристоферсена продавала ділянки в районі майбутнього Фрама, а 1935–1939 роках за парагвайсько-польською угодою приїхали близько 3 тисяч українських родин, найбільше з Волині.

Назви колоній говорять самі за себе: Нова Волинь, Богданівка, Нова Україна, Тарасівка. 1937 року в Енкарнасьйоні заснували товариство «Просвіта», а 1976 року на тамтешній площі Пласа-де-Армас відкрили пам'ятник Тарасові Шевченку. Сучасні оцінки кількості людей українського походження сильно розходяться: енциклопедія називає 8–10 тисяч, парагвайська преса пише про 15 тисяч і більше, зокрема нащадків.

Держави теж пов'язані офіційно: Парагвай визнав незалежність України 1 квітня 1992 року, а 25 жовтня 2007 року Сенат ухвалив декларацію про визнання Голодомору геноцидом. Як ця спільнота живе сьогодні, описано в огляді української громади в Парагваї.

Що історія Парагваю пояснює у сьогоднішньому житті

Гуарані — не екзотика, а щоденна мова. Три століття змішаних родин, єзуїтське письмо й конституційний статус зробили її повноправною. Іспанської для життя вистачає, але кілька слів гуарані сприймають дуже тепло.

Земля — чутлива тема. Розпродаж 1880-х і роздача за часів Стресснера лишили конфлікти, що й досі потрапляють у новини. Купуючи ділянку поза містом, закладайте час на незалежну юридичну перевірку через адвоката чи нотаріуса.

Традиція приймати переселенців реальна. Вона випливає з післявоєнного безлюддя, і тому в країні живуть великі німецькі, бразильські, японські та слов'янські громади. Проте жодна історична заслуга не відкриває окремого шляху до резиденції: новоприбулі оформлюють її за загальним Законом № 6984/2022.

Минуле не тема для жартів. Війна потрійного альянсу, Чако й диктатура живі в сімейній пам'яті, а щодо оцінок Солано Лопеса чи Стресснера парагвайці сперечаються між собою. Як гостеві, краще спершу послухати. Більше про такі нюанси — у статті про культуру й традиції Парагваю.

Державні свята Парагваю, пов'язані з цими датами

Окремі дати держава час від часу переносить, тому перед плануванням візитів до установ звіряйте календар на поточний рік.

Де в Парагваї побачити місця цих подій

В Асунсьйоні варто почати з Будинку незалежності (Casa de la Independencia) і Національного пантеону героїв, а Музей пам'яті (Museo de las Memorias) присвячений часам диктатури. На півдні лежать руїни місій Трінідад і Хесус, а біля кордону з Аргентиною — Умаїта. Форт Бокерон зручно поєднати з поїздкою до менонітських колоній Чако, а заповідник Серро-Кора лежить на північному сході, в Амамбаї.

Воєнний стан в Україні та інтерес до Парагваю

Цей матеріал розповідає про минуле, але читачі часто дивляться на країну як на можливий новий дім, тому одна чітка межа. Він адресований українцям, які вже легально перебувають за кордоном, родинам, жінкам і тим, хто має законне право на виїзд. В Україні діє воєнний стан, і чоловіки 18–60 років, як правило, не можуть виїжджати за кордон; з серпня 2025 року діє виняток для чоловіків 18–22 років.

Ми не сприяємо незаконному виїзду з України чи ухиленню від мобілізації — без винятків. Свою ситуацію обговорюйте з кваліфікованим юристом.

Часті питання про історію Парагваю

Коли Парагвай здобув незалежність?

Де-факто в ніч на 15 травня 1811 року, коли в Асунсьйоні змістили іспанського губернатора. Формально незалежність проголосили 25 листопада 1842 року. Національне свято припадає на 14–15 травня.

Що таке Війна потрійного альянсу в історії Парагваю?

Це війна 1864–1870 років Парагваю проти союзу Бразилії, Аргентини й Уругваю. Вона закінчилася поразкою та загибеллю президента Франсиско Солано Лопеса 1 березня 1870 року при Серро-Кора. Країна втратила понад 150 тисяч км² спірних земель і дуже велику частину населення, хоча точні цифри історики оспорюють.

З ким воював Парагвай у XX столітті?

Головна війна XX століття — Чакська, з Болівією, у 1932–1935 роках. Парагвай утримав більшу частину спірного регіону, а договір 1938 року закріпив кордон. 1947 року в країні також була громадянська війна.

Хто такий Альфредо Стресснер у парагвайській історії?

Генерал, який правив Парагваєм як диктатор з 1954 до 1989 року. Його усунув переворот генерала Андреса Родрігеса, після чого почався перехід до демократії. Комісія правди та справедливості 2008 року задокументувала масові порушення прав людини й незаконну роздачу земель.

Чому в Парагваї гуарані має статус офіційної мови?

Через змішані родини колоніальної доби мова гуарані залишилася мовою більшості населення. Конституція 1992 року в статті 140 закріпила офіційний статус і за нею, і за іспанською. У повсякденному житті багато парагвайців поєднують обидві мови.

Коли українці почали переселятися до Парагваю?

Перша відома група прибула 1922 року з Аргентини до Уру-Сапукая в департаменті Ітапуа. Більші хвилі припали на кінець 1920-х і 1935–1939 роки, зокрема до району Фрама. Центром спільноти досі лишається південь країни навколо Енкарнасьйона.

Чи стабільна політична ситуація в Парагваї після диктатури?

Вибори проходять регулярно, а Конституція 1992 року чинна понад три десятиліття, але кризи траплялися: 1999 року й імпічмент 2012 року. Партія «Колорадо» при владі майже безперервно. Міжнародні агентства Moody's і S&P надали країні інвестиційний рейтинг, що говорить про економічну, а не про всю політичну картину.

Хочете зрозуміти, чи підходить Парагвай саме Вашій родині? Напишіть нам: перша розмова безкоштовна, Максим Діхтярук розповість, як оформлюється резиденція, а вже в Парагваї ми допоможемо з прийомами та пошуком житла (рієлтор може сплатити нам комісію).

Джерела про Парагвай

• ▹Wikipedia: History of Paraguay (англ.).
• ▹Wikipedia: Paraguayan War — оцінки втрат Вігема й Поттхаст, Ребер (англ.).
• ▹Wikipedia: Chaco War (англ.).
• ▹Wikipedia: Alfredo Stroessner (англ.).
• ▹Wikipedia: Fernando Lugo (англ.).
• ▹Encyclopedia of Ukraine: Paraguay — українці в Парагваї (англ.).
• ▹La Nación: українці зі Східної Європи в Ітапуа (31.12.2023).
• ▹La Nación: Карлос Антоніо Лопес, перша залізниця (10.09.2020).
• ▹Última Hora: tierras malhabidas — розпродаж земель після війни й незаконна роздача.
• ▹Rebelión: проблема землі в Парагваї.
• ▹Página/12: перший підсумок Комісії правди та справедливості (29.08.2008).
• ▹La Voz de San Justo: понад 30 років після диктатури, цифри КПС.
• ▹El Otro País: скасування заборони 1967 року й бразильські поселенці (31.10.2026).
• ▹Al Jazeera: Меркосур призупинив участь Парагваю (30.06.2012).
• ▹Wikipedia: Treaty of Asunción, 26.03.1991 (англ.).
• ▹La Nación: українська громада в Енкарнасьйоні, оцінка 15 тисяч нащадків (25.02.2022).
• ▹Constitute Project: Конституція Парагваю 1992 року, статті 140, 146, 148 (англ.).
• ▹UNESCO: єзуїтські місії Ла-Сантісіма-Трінідад-де-Парана і Хесус-де-Таваранге.
• ▹BACN: Закон № 6984/2022 «Про міграцію» (ісп.).

Застереження: ця стаття має інформаційний характер і не є юридичною чи міграційною консультацією. Історичні дані наведено за енциклопедичними джерелами й пресою; оцінки втрат і чисельності людей різняться між дослідниками. Законодавство України та Парагваю може змінюватися. Питання виїзду з України під час воєнного стану регулюються чинним законодавством України. Перед ухваленням рішень обов'язково проконсультуйтеся з кваліфікованими фахівцями.

Фото: Руїни церкви Сан-Карлос в Умаїті — gomezminck (CC BY-SA 3.0); Руїни місії Хесус-де-Таваранге — P. Hughes (CC BY 4.0); Пам'ятник Чакській війні біля форту Бокерон — Ulises Icardi (CC BY-SA 4.0), via Wikimedia Commons.